колінце
КОЛІ́НЦЕ, я, с.
Зменш.-пестл. до колі́но 1–5.
Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку... (Панас Мирний);
Я ставав на колінця, повзав по рядках, виривав бур'янець (О. Бердник);
Нап'яла [Марійка] сорочку на колінця, до колінця щічкою притулилась, дивилась кудись убік од матері (С. Васильченко);
Тихо мріє очерет, і в його обіймах звивається .. капризуля-річка – то в один бік заверне колінце, то метнеться навпростець через луки (О. Донченко);
Пружне стебло [жита] в нас, у колінцях міцне (К. Гордієнко);
Наклали головами будяки, полягли зелені корогви лопухів, переламані в колінцях списи пирію – все-все було вирубане до ноги (Ю. Винничук);
Справжній соловей тьохкав і виспівував колінця, точно дотримуючись мотиву пісні (І. Багмут);
Танцюристи на якусь мить завмерли у хвацьких колінцях (Д. Білий).
Словник української мови (СУМ-20)