колінце
КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1-5.
Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку… (Мирний, І, 1949, 139);
Нап’яла [Марійка] сорочку на колінця, до колінця щічкою притулилась, дивилась кудись убік од матері (Вас., II, 1959, 214);
Тихо мріє очерет, і в його обіймах звивається.. капризуля-річка — то в один бік заверне колінце, то метнеться навпростець через луки (Донч., VI, 1957, 274);
Син не згоджується, син перечить: пружне стебло [жита] в нас, у колінцях міцне (Горд., II, 1959, 326);
Справжній соловей тьохкав і виспівував колінця, точно дотримуючись мотиву пісні (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 30).
◊ Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти і т. ін.) колі́нця (колі́нце) — те саме, що Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти колі́на (колі́но) ( див. колі́но).
Коло танцюристів поширювалося. Хлопці загинали такі колінця, що аж зорі в небі дивувалися (Кач., Вибр., 1947, 79);
Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (Коз., Сальвія, 1959, 177).
Словник української мови (СУМ-11)