комірець

Ко́мір, -ра

м. Воротникъ. Не до нашої шиї ті коміри шили. Левиц. І. ум. комірець. У лисички, каже, гарна шкурка... на комірець. Рудч. Ск. II. 15.

Значення в інших словниках

1. комірець — коміре́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. комірець — -рця, ч. 1》 Зменш. до комір. 2》 Вузький комір, пристебнутий чи приметаний до чоловічої сорочки або жіночого плаття. Білі комірці — про чиновників та управлінців. Сині комірці — про виробничників. Сірі комірці — про працівників обслуговуючих підрозділів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. комірець — КОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до ко́мір. У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Марко Вовчок); Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (М.  Словник української мови у 20 томах
4. комірець — Коміре́ць, -рця́; -мірці́, -рці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. комірець — КОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч. 1. Зменш. до ко́мір. У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Вовчок, І, 1955, 248); Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (Стельмах, II, 1962, 384).  Словник української мови в 11 томах