комірець
КОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
1. Зменш.-пестл. до ко́мір.
У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Марко Вовчок);
Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (М. Стельмах);
Коли Сиз пройшов між рядами до стіни і сів на м'який диванчик, він зразу розстебнув комірця, блаженно зітхнув і сказав: “Ну от і все – як дома!“ (В. Близнець);
Юнак був зодягнений у вицвілий бавовняний костюм, у білу сорочку, широкий комірець якої покірно лежав на комірі піджака (М. Руденко);
На розі, де вони домовились, в елегантному пальті з норковим комірцем .. стояла та сама жінка (Є. Кононенко);
* Образно. Там, де починалась шапочка, ніжку гриба охоплював білий комірець (О. Донченко).
2. Комір, пристебнутий чи приметаний до чоловічої сорочки, жіночої сукні і т. ін.
Вона почала вишивати собі комірець, але й та робота їй остогидла (І. Нечуй-Левицький);
Ранком рушив [Василь] на завод у начищених .. черевиках, із свіжим комірцем на гімнастерці (Ю. Яновський);
Обидва вмилися, переодяглися, пришили білі, випрасовані комірці (В. Собко);
Катя сиділа на чільному місці – в святковому червоному платті з білим мережаним комірцем (Н. Забіла);
Надя прала затягані комірці сорочок (Є. Пашковський).
◇ (1) Бі́лі комірці́ – працівники розумової праці, апарату управління, службовці, чиновники, менеджери, інженерно-технічний персонал.
Вислів “білі комірці“ приписують американському письменникові Ептону Сінклеру, який називав так образно клерків, адміністраторів і управлінців у 1939-ті роки (з наук.-попул. літ.);
Близько 10 % українських “білих комірців” здобували освіту за межами нашої держави (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)