комірець

КОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч.

1. Зменш. до ко́мір.

У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Вовчок, І, 1955, 248);

Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (Стельмах, II, 1962, 384).

2. Вузький комір, пристебнутий чи приметаний до чоловічої сорочки або жіночого плаття.

Вона почала вишивати собі комірець, але й та робота їй остогидла (Н.-Лев., III, 1956, 126);

Ранком рушив [Василь] на завод у начищених.. черевиках, із свіжим комірцем на гімнастерці (Ю. Янов., II, 1954, 98).

Значення в інших словниках

1. комірець — коміре́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. комірець — -рця, ч. 1》 Зменш. до комір. 2》 Вузький комір, пристебнутий чи приметаний до чоловічої сорочки або жіночого плаття. Білі комірці — про чиновників та управлінців. Сині комірці — про виробничників. Сірі комірці — про працівників обслуговуючих підрозділів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. комірець — КОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до ко́мір. У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Марко Вовчок); Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (М.  Словник української мови у 20 томах
4. комірець — Коміре́ць, -рця́; -мірці́, -рці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. комірець — Ко́мір, -ра м. Воротникъ. Не до нашої шиї ті коміри шили. Левиц. І. ум. комірець. У лисички, каже, гарна шкурка... на комірець. Рудч. Ск. II. 15.  Словник української мови Грінченка