комірка
КОМІ́РКА, и, ж.
1. Зменш. до комо́ра.
— В комірці біля гаража ви знайдете все потрібне (Смолич, І, 1958, 58);
Платон рвучко метнувся до комірки й за момент повернувся з пузатою пляшечкою (Досв., Вибр., 1959, 218).
2. Маленьке, тісне приміщення; кімнатка.
Комірка.. була маленька, збита з дощок і обліплена глиною (Фр., VII, 1951, 344);
Він забрався в свою комірку і ліг на дерев’яний тапчан (Рибак, Що сталося.., 1947, 124).
3. Заглиблення, ямка; гніздо.
Вона була така наївна і така хитра, так мало і так багато знала, як та мурашка, що будує пишні палати і живе в темних комірках (Коцюб., II, 1955, 214);
На столах лежали скриньки з безліччю клітинок. Очевидно, то були окремі комірки для літер (Вільде, Сестри.., 1958, 110);
// Невеликий отвір, вічко (у системі подібних).
Перед сівбою насіння сої пропускали на решета а довгастими комірками 4,5 міліметра завширшки (Колг. Укр., 4, 1959, 26);
Сотова комірка.
Словник української мови (СУМ-11)