навідити
Навідити, -віджу, -диш
гл.
1) = навідати 1. Желех.
2) навіди́ло його. Онъ обезумѣлъ, одурѣлъ. Кінь... побіг дорогою назад у село. Чоловік переймає, а він, — як навідило його, — все не дається перенняти. Драг. 143. Чи навідило твою маму? Що ти робиш? НВолынск. у. см. навіженство, навішений, навіджений.
Словник української мови Грінченка