надрочувати

Надро́чувати, -чую, -єш

сов. в. надрочи́ти, -чу́, -чиш, гл.

1) Науськивать, науськать. Надрочив собак на мене.

2) У Стороженка надрочи́ти употреблено въ значеніи: быстро написать. Налагожусь писать..., — нічого в голову не лізе. Примірявсь-примірявсь, а далі й думаю: він дуже ласий до дівчат, — нехай же посміється, — взяв та й надрочив... Стор., Вуси.

Значення в інших словниках

1. надрочувати — надро́чувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. надрочувати — див. надрочити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. надрочувати — НАДРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДРОЧИ́ТИ, рочу́, ро́чиш, док., кого, розм. Підбурити, нацькувати проти кого-небудь. – Ох, не згадуй мені, Власе, про того спекулянта. – Це тебе син так надрочив проти нього? (Д. Бедзик).  Словник української мови у 20 томах
4. надрочувати — ПІДБУ́РЮВАТИ (спонукати когось до певних дій, вчинків, перев. недозволених, злочинних тощо), ЗБУ́РЮВАТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДВО́ДИТИ, ПРОВОКУВА́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ розм., ПІДГВИ́НЧУВАТИ розм., ПІДДРО́ЧУВАТИ розм., НАДРО́ЧУВАТИ розм., ПІД'ЮДЖУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови