наложити
Наложи́ти, -жу́, -жиш
гл.
1) Наложить. Моя кісонька... віночком наложена. Чуб.
2) Надѣть (о шапкѣ). Як наложив шапку, то він уже і козак. КС. 1883. XI. 500.
3) — головою, душею. Пожертвовать жизнью, душей, погубить жизнь, душу; сложить голову. Наложила, моя доню, за всіх головою. Макс. Прийде ще з туги головою наложити. Лукаш. 128. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 232.
Словник української мови Грінченка