наложити
НАЛОЖИ́ТИ, ложу́, ло́жиш, док., розм.
Те саме, що накла́сти.
Він [Іван-царенко] наложив мідну стрілу на срібний лучок, хотів стріляти (з казки);
Прийшла [Катря] над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком.., і наложила той вінок собі на голівку (Марко Вовчок);
Суддя наложив люльку, створив дверці і вдивився в палаюче полум'я (Н. Кобринська);
Наложила й вона всього у клунок задля його у дорогу (І. Нечуй-Левицький).
(1) Наложи́ти обо́в'язок – те саме, що Наклада́ти / накла́сти обо́в'язок (обо́в'язки) (див. наклада́ти).
Хто наложив на мене обов'язок будити мертвих, тішити живих калейдоскопом радощів і горя? (Леся Українка).
◇ (2) Душе́ю наложи́ти / накла́сти – загинути, умерти.
– А тепер ще плентайся до Гудзя!.. – сердився Грицько. – Душею наложиш через їх, проклятих!.. (Панас Мирний);
Наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) голово́ю див. наклада́ти;
Наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) на се́бе ру́ки див. наклада́ти;
Наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) ру́ку (грубо ла́пу) див. наклада́ти;
Наклада́ти / накла́сти (рідко наложи́ти) життя́м див. наклада́ти.
Словник української мови (СУМ-20)