нарікати

Наріка́ти, -ка́ю, -єш

сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ.

1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21.

2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. ЗОЮР. II. 289.

3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. н. п.

4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Мет. 349. Ой мені батько так нарікає. Мет. 44. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. Рудч. Ск. II. 128.

5) — на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати. н. п.

Значення в інших словниках

1. нарікати — наріка́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. нарікати — Ремствувати, скаржитися, бідкатися, плакатися, р. пеняти, д. мати жаль до кого; Р. дорікати; (ким) УР. називати, оголошувати, проголошувати.  Словник синонімів Караванського
3. нарікати — Бідкати, бідкатися, винуватити (кого), враждувати (на кого), звинувачувати, нити, ойойойкати, ойкати, оскаржувати, охати, охкати, поойкувати, поохкувати, прибіднюватися (нарікати удавано), прибіднятися, приойкувати, приохувати, приохкувати...  Словник синонімів Вусика
4. нарікати — -аю, -аєш, недок., наректи, -ечу, -ечеш, док. 1》 тільки недок., неперех., на кого – що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати невдоволення ким-, чим-небудь, прикрість із приводу чогось; ремствувати, скаржитися. 2》 тільки недок., неперех., рідко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., на кого – що і без дод., із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися.  Словник української мови у 20 томах
6. нарікати — Не нарікай на зле, бо іще гірше іде. Приймай те, що доля дає. Як на ведмедя мала галуза паде, то він ричить, а як велика, то мовчить. На малий клопіт нарікає, а на великий мовчить, та шукає ратунку.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. нарікати — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...  Словник синонімів української мови
8. нарікати — Наріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; наректи́, -речу́, -рече́ш; нарі́к, нарекла́, -рекли́; нарі́кши  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., неперех., на кого — що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися.  Словник української мови в 11 томах