Словник синонімів Вусика

нарікати

Бідкати, бідкатися, винуватити (кого), враждувати (на кого), звинувачувати, нити, ойойойкати, ойкати, оскаржувати, охати, охкати, поойкувати, поохкувати, прибіднюватися (нарікати удавано), прибіднятися, приойкувати, приохувати, приохкувати, ремствувати, скаржитися

Фразеологічні синоніми: гнівити Бога (марно нарікати); згадувати недобрим словом; клясти свою долю; нарікати на долю

Словник синонімів української мови Вусика

Значення в інших словниках

  1. нарікати — наріка́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. нарікати — Ремствувати, скаржитися, бідкатися, плакатися, р. пеняти, д. мати жаль до кого; Р. дорікати; (ким) УР. називати, оголошувати, проголошувати.  Словник синонімів Караванського
  3. нарікати — -аю, -аєш, недок., наректи, -ечу, -ечеш, док. 1》 тільки недок., неперех., на кого – що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати невдоволення ким-, чим-небудь, прикрість із приводу чогось; ремствувати, скаржитися. 2》 тільки недок., неперех., рідко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., на кого – що і без дод., із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися.  Словник української мови у 20 томах
  5. нарікати — Не нарікай на зле, бо іще гірше іде. Приймай те, що доля дає. Як на ведмедя мала галуза паде, то він ричить, а як велика, то мовчить. На малий клопіт нарікає, а на великий мовчить, та шукає ратунку.  Приповідки або українсько-народня філософія
  6. нарікати — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...  Словник синонімів української мови
  7. нарікати — Наріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; наректи́, -речу́, -рече́ш; нарі́к, нарекла́, -рекли́; нарі́кши  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., неперех., на кого — що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися.  Словник української мови в 11 томах
  9. нарікати — Наріка́ти, -ка́ю, -єш сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21. 2) наречено. Назначено, суждено.  Словник української мови Грінченка