неволя
Нево́ля, -лі
ж.
1) Зависимое состояніе; невозможность поступать по своему усмотрѣнію. Ох і рада б я вийти, дак неволя моя: не пускає мати, що я молода. Мет. 54. з неволі робити. По неволѣ дѣлать. Конст. у.
2) Неволя, рабство. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали, угору руки підіймали, кайданами забряжчали. АД. І. 88.
3) Плѣнъ. Татарва побрала в неволю. Стор. МПр. 162.
4) Падучая болѣзнь. Угор.
5) Чортъ, бѣсъ. Угор. ум. неволенька, нево́лечка. Здорова була, моя донечко, що попалась у неволечку. Чуб. V. 699.
Словник української мови Грінченка