неволя
НЕВО́ЛЯ, і, ж.
1. Відсутність волі, свободи, повна залежність кого-небудь від когось, чогось.
Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить (Т. Шевченко);
Тихі, задавлені сльози, гірка, божевільна жалоба, одинокий, важкий та тяжкий плач молодої жіночки у неволі ревнивого мужа!.. (Панас Мирний);
Не витримав монастирської неволі Теодосій і задумав будь-що втекти звідси (А. Хижняк);
// Полон, поневолення, рабство.
У хатці жив старий дід Данило. Колись він козакував, був у неволі турецькій, але визволивсь відтіля (Б. Грінченко);
Ех, Ігоре, Ігоре! Щастя твоє, що ти нічого не бачиш і не знаєш. З половецької неволі ти ще сяк-так вирвався, а ось з лап фашистів, певно, вже й ти не вибрався б (Ю. Збанацький);
* У порівн. Сусіди не бачилися одно з другим цілими тижнями; жили, як у неволі (Панас Мирний);
// Тюрма, заслання і т. ін.
Нам принесла [весна] новини невеселі, Тюремні вісті: той сидить в неволі, Недавно взятий, той в тюрмі збожеволів (Леся Українка);
Невимовно тяжким було Тарасове життя в далекій неволі (Панас Мирний);
// перен. Життя, перебування (тварин, птахів, риб і т. ін.) не в природних умовах.
Затріпалось у неї серце, як пліточка в неволі... (Панас Мирний);
– Е, то ви надарма його взяли – чиря в неволі не житиме! – промовив позад мене якийсь дідок (Б. Антоненко-Давидович).
2. іст. Те саме, що кріпа́ччина.
Була я кріпачка, мене батько викупив із неволі (Ганна Барвінок);
Життя круто повернуло своїм важким колесом та й закрутило Піски .. в неволю (Панас Мирний).
(1) По нево́лі, у знач. присл. – через необхідність, всупереч бажанню.
Ми малими розійшлись Та вже й не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди (Т. Шевченко);
[Старий рибак:] Був же я, був та у батька один син, Ой мене батько по неволі одружив (С. Руданський).
◇ (2) Єги́петська нево́ля, книжн. – те саме, що Єги́петський поло́н (див. поло́н);
По во́лі чи по нево́лі <�По во́лі-нево́лі> див. во́ля;
(3) Яко́ї нево́лі? – уживається для вираження сильного незадоволення, роздратування; чого? навіщо?
Зітхнув [дяк]: – Ех, огидло все це мені до краю. – То ви б покинули, якої неволі сидіти в дяках? (С. Васильченко);
– Кого тут проти ночі колотить? – Це я, Никаноре. – Ах, це ви? Якої ще неволі вам? – сердито пізнає її панський попихач (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)