неволя

НЕВО́ЛЯ, і, ж.

1. Відсутність волі, свободи, повна залежність кого-небудь від когось, чогось.

Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить (Т. Шевченко);

Тихі, задавлені сльози, гірка, божевільна жалоба, одинокий, важкий та тяжкий плач молодої жіночки у неволі ревнивого мужа!.. (Панас Мирний);

Не витримав монастирської неволі Теодосій і задумав будь-що втекти звідси (А. Хижняк);

// Полон, поневолення, рабство.

У хатці жив старий дід Данило. Колись він козакував, був у неволі турецькій, але визволивсь відтіля (Б. Грінченко);

Ех, Ігоре, Ігоре! Щастя твоє, що ти нічого не бачиш і не знаєш. З половецької неволі ти ще сяк-так вирвався, а ось з лап фашистів, певно, вже й ти не вибрався б (Ю. Збанацький);

* У порівн. Сусіди не бачилися одно з другим цілими тижнями; жили, як у неволі (Панас Мирний);

// Тюрма, заслання і т. ін.

Нам принесла [весна] новини невеселі, Тюремні вісті: той сидить в неволі, Недавно взятий, той в тюрмі збожеволів (Леся Українка);

Невимовно тяжким було Тарасове життя в далекій неволі (Панас Мирний);

// перен. Життя, перебування (тварин, птахів, риб і т. ін.) не в природних умовах.

Затріпалось у неї серце, як пліточка в неволі... (Панас Мирний);

– Е, то ви надарма його взяли – чиря в неволі не житиме! – промовив позад мене якийсь дідок (Б. Антоненко-Давидович).

2. іст. Те саме, що кріпа́ччина.

Була я кріпачка, мене батько викупив із неволі (Ганна Барвінок);

Життя круто повернуло своїм важким колесом та й закрутило Піски .. в неволю (Панас Мирний).

(1) По нево́лі, у знач. присл. – через необхідність, всупереч бажанню.

Ми малими розійшлись Та вже й не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди (Т. Шевченко);

[Старий рибак:] Був же я, був та у батька один син, Ой мене батько по неволі одружив (С. Руданський).

◇ (2) Єги́петська нево́ля, книжн. – те саме, що Єги́петський поло́н (див. поло́н);

По во́лі чи по нево́лі <�По во́лі-нево́лі> див. во́ля;

(3) Яко́ї нево́лі? – уживається для вираження сильного незадоволення, роздратування; чого? навіщо?

Зітхнув [дяк]: – Ех, огидло все це мені до краю. – То ви б покинули, якої неволі сидіти в дяках? (С. Васильченко);

– Кого тут проти ночі колотить? – Це я, Никаноре. – Ах, це ви? Якої ще неволі вам? – сердито пізнає її панський попихач (М. Стельмах).