погукувати

Погукувати, -кую, -єш, одн. в. погукну́ти, -ну́, -не́ш

гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114. Погукують плугатарі, поганяючи воли в плузі. Левиц. І. 76. Годі! — погукнула на ввесь голос свій. МВ. Погукнув він (на хлопця): біжи мерщій та спитайся. Чуб. II. 649.

Значення в інших словниках

1. погукувати — погу́кувати 1 дієслово недоконаного виду гу́кати не дуже сильно або час від часу погу́кувати 2 дієслово недоконаного виду гука́ти не дуже голосно або час від часу; наказувати час від часу  Орфографічний словник української мови
2. погукувати — див. кричати  Словник синонімів Вусика
3. погукувати — I -ую, -уєш, недок. Гукати не дуже сильно або час від часу. II -ую, -уєш, недок. Голосно командувати ким-небудь, наказувати час від часу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. погукувати — ПОГУ́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок. Гу́кати не дуже сильно або час від часу. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (І. Франко); Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Яновський). ПОГУ́КУВАТИ², ую, уєш, недок.  Словник української мови у 20 томах
5. погукувати — ПОКРИ́КУВАТИ (ПОКРИКА́ТИ рідше) (час від часу кричати), ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ПОГЕ́ЙКУВАТИ розм., НАКЛИ́КУВАТИ діал.; ГАРИ́КАТИ розм., ГИ́РКАТИ розм. (сердито). — Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка (П. Куліш); — Рист!...  Словник синонімів української мови
6. погукувати — ПОГУ́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок. Гу́кати не дуже сильно або час від часу. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (Фр., XI, 1952, 253); Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Янов., II, 1954, 94).  Словник української мови в 11 томах