погукувати

ПОКРИ́КУВАТИ (ПОКРИКА́ТИ рідше) (час від часу кричати), ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ПОГЕ́ЙКУВАТИ розм., НАКЛИ́КУВАТИ діал.; ГАРИ́КАТИ розм., ГИ́РКАТИ розм. (сердито). — Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка (П. Куліш); — Рист! — хльоска ззаду гонінник. — Рист! рист! — покликують і собі вівчарі... (М. Коцюбинський); Ґелґотять (гуси), погукують з неба (М. Чабанівський); Двірник у білому фартусі з мітлою нагукує: — Проходь звідсіль! (В. Кучер); Стара, погейкуючи на корову, зникла в чорній гущавині садка (І. Кириленко); На постелі перекидався з боку на бік старий Прокіпчук. Бурмотів щось крізь сон, як би накликував на коні (Мирослав Ірчан); Трохи не до півдня вона стояла, як вірна собака коло хвіртки, і гарикала (Панас Мирний); Не любить невістка свекруху. Гиркає на неї (Остап Вишня).

ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше, НАКЛИ́КУВАТИ діал. — Док.: ви́гукнути, гукну́ти, гукону́ти підсил. ви́крикнути, покли́кнути, скли́кнути рідше окри́кнути рідше. Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора (Панас Мирний); — Перемога! — гукали запорожці, заграли в сурми і викинули переможну корогву (О. Довженко); Раптом (Старков) викрикнув: — Бери коня! Рятуйсь! (О. Гончар); — Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка. — Давай нам якої-небудь настойки чи запіканки (П. Куліш); "Ой, зоре, зоре!" — покликнула я журливо, але вже без розпачу (Леся Українка); В середині (військкомату) хтось голосно викликав прізвища (Б. Антоненко-Давидович); — Бач, куди вони забралися на прохолоду! — окрикнув Книш, виходячи до їх на рундук (Панас Мирний). — Пор. 2. крича́ти.

Значення в інших словниках

1. погукувати — погу́кувати 1 дієслово недоконаного виду гу́кати не дуже сильно або час від часу погу́кувати 2 дієслово недоконаного виду гука́ти не дуже голосно або час від часу; наказувати час від часу  Орфографічний словник української мови
2. погукувати — див. кричати  Словник синонімів Вусика
3. погукувати — I -ую, -уєш, недок. Гукати не дуже сильно або час від часу. II -ую, -уєш, недок. Голосно командувати ким-небудь, наказувати час від часу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. погукувати — ПОГУ́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок. Гу́кати не дуже сильно або час від часу. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (І. Франко); Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Яновський). ПОГУ́КУВАТИ², ую, уєш, недок.  Словник української мови у 20 томах
5. погукувати — ПОГУ́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок. Гу́кати не дуже сильно або час від часу. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (Фр., XI, 1952, 253); Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Янов., II, 1954, 94).  Словник української мови в 11 томах
6. погукувати — Погукувати, -кую, -єш, одн. в. погукну́ти, -ну́, -не́ш гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114.  Словник української мови Грінченка