прокляття

Прокля́ття, -тя

с. Проклятіе. К. Псал. 88. Байде мені латинське прокляття! К. ПС. 52. Нехай ляже прокляття на йому. Левиц. І. 527.

Значення в інших словниках

1. прокляття — (той, кому висловлюють злі побажання) клятьба, проклін, церк. (відлучення від церкви) анафема.  Словник синонімів Полюги
2. прокляття — прокля́ття іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. прокляття — Проклін; (Церкви) анатема; ПРВ. МН. прокльони, клятьба, кляття; (на кому) обов'язок; (!) ПРОКЛЯТТЯ!, грім би мене <�тебе, Вас> побив!  Словник синонімів Караванського
4. прокляття — -я, с. 1》 Різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив із ним та супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. || Засудження, супроводжуване відлученням від церкви.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. прокляття — ПРОКЛЯ́ТТЯ, я, с. 1. Різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. [Василь:] Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? (М.  Словник української мови у 20 томах
6. прокляття — ЛА́ЙКА (образливе, принизливе слово), СВА́РКА, ПРОКЛІ́Н (ПРОКЛЬО́Н рідше), ПРОКЛЯ́ТТЯ (з лиховісним побажанням); МАТЮ́К розм. (звич. з образливим ужитком слова "мати"). Саламур — зовсім не лайка, нічого в цьому образливого не бачу (О.  Словник синонімів української мови
7. прокляття — Прокля́ття, -ття, -ттю, -ттям, у -кля́тті; -кля́ття, -кля́ть і -кля́ттів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. прокляття — ПРОКЛЯ́ТТЯ, я, с. 1. Різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. [Василь:] Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? (Кроп.  Словник української мови в 11 томах