просто
Про́сто
нар.
1) Просто, безъ затѣй. Рудч. Ск. І. 150. Сказати просто: вмер, та й годі. Гліб. Він так мальовав собі просто, абияк. Кв.
2) Прямо. Пливи... під темний луг просто. Чуб. V. 342. Простяглись дві дороги: одна просто, а друга пішла у праву руку. Стор. Іде... пані, та просто до їх у двір. Рудч. Ск. II. 64.
3) Противъ, напротивъ, насупротивъ. Хата його стоїть просто церкви. Борз. у.
Словник української мови Грінченка