проява

Проя́ва, -ви

ж.

1) Происшествіе. Росказує, як то їй добре було ійти на базарь холодком, що бачила на місці.... і кого бачила, і з ким говорила, і яка проява лучалась. Кв. І. 59.

2) об. Удивительный, странный человѣкъ. К. Бай. 12. Хоча б ти шанував піч та лаву, та себе прояву. Ном. № 3648. І ходить мій Охрім, неначе та проява. Гліб. ум. проявка. Въ сказкѣ: Жабка-проявка. Чуб. II. 109.

Значення в інших словниках

1. проява — Проя́ва: — явище [53]  Словник з творів Івана Франка
2. проява — проя́ва іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. проява — Диво, оказія, рідкісна подія <�річ>; (- істоту) потвора, (хто) ориґінал, ексцентрична особа; ФР. не знати хто <�що>; ЛАЙ. пройда; ЗСТ. явище.  Словник синонімів Караванського
4. проява — див. дивак; привид; страшило; хитрий  Словник синонімів Вусика
5. проява — -и, ч. і ж., розм. 1》 тільки ж. Те, що викликає подив; незвичайна подія; диво, оказія. 2》 тільки ж. Незвичайна на вигляд, страхітлива, фантастична істота; потвора.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. проява — Це див, дивовижа  Словник чужослів Павло Штепа
7. проява — ПРОЯ́ВА, и, ч. і ж., розм. 1. тільки ж. Те, що викликає подив; незвичайна подія; диво, оказія. Повиповзали [люди] з хат дивитись на таку прояву, і усі ж то позадирали голови і дивляться, як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами (Г.  Словник української мови у 20 томах
8. проява — ДИВА́К (той, хто викликає здивування своєю поведінкою, вчинками), ЧУДА́К, ОРИГІНА́Л розм., ЧУДА́Р розм., ЧУДИ́ЛО розм., ЧУДІ́Й розм., ЧУДОДІ́Й розм., ХИМЕ́РНИК розм., ХИМЕ́РА розм., ПРОЯ́ВА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ЕКСЦЕ́НТРИК заст.  Словник синонімів української мови