самопокора

Самопокора, -ри

ж. Смиреніе, самоуничиженіе. Дівочої самопокори жертва. К. ЦН. 29 7. В великій тузі і в самопокорі. К. ЦН. 268.

Значення в інших словниках

1. самопокора — самопоко́ра іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. самопокора — -и, ж. Добровільна приниженість, смиренство.  Великий тлумачний словник сучасної мови