святиня

Святиня, -ні

ж.

1) Святыня. Знущались над Божою святинею. Стор. МПр. 65. Святе слово — рідна мати: єсть ще святиня вища, Богові милійша — рідная Вкраїна. К. Досв. 50.

2) Храмъ. Не построїш ти тут святині, бо ми тебе і задушим. Рудч. Ск. І. 60.

Значення в інших словниках

1. святиня — святи́ня іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. святиня — Храм, святилище; П. святість, святощі, с. святая святих.  Словник синонімів Караванського
3. святиня — -і, ж. 1》 заст. Храм. 2》 Місце, предмет релігійного поклоніння. 3》 перен., уроч. Що-небудь особливо дороге, глибоко шановане; те, що зберігають з любов'ю й пошаною.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. святиня — СВЯТИ́НЯ, і, ж. 1. заст. Храм. [Гурт іудеїв:] Ось чого ви прийшли сюди, як злодії вночі? Прийшли святиню нашу обкрадати? Руїни наші рідні грабувати? (Леся Українка); Федір стояв, мов зачарований, оглядаючи величну святиню [Софійський собор] (І. Цюпа).  Словник української мови у 20 томах
5. святиня — СВЯТИ́НЯ (місце релігійного поклоніння), СВЯТИ́ЛИЩЕ, ХРАМ, ХРАМИНА. СВЯТИ́НЯ (що-небудь особливо дороге, глибоко шановане), СВЯ́ТОЩІ мн.; ХРАМ, ХРА́МИ́НА заст. (місце, яке викликає почуття великої поваги).  Словник синонімів української мови
6. святиня — СВЯТИ́НЯ, і, ж. 1. заст. Храм. [Гурт іудеїв:] Ось чого ви прийшли сюди, як злодії вночі? Прийшли святиню нашу обкрадати? Руїни наші рідні грабувати? (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах