світити

Світи́ти, -чу́, -тиш

гл.

1) Свѣтить. Сонце світить. Ном. № 236. Ой місяцю, місяченьку і ти, зоре ясна! Ой світіть там по подвірю, де дівчина красна. ЗОЮР. II. 141. світити в о́чі. Льстить. Св. Л. 228. Пан тільки в очі світив, що лучче було б, як би він гудив. Св. Л. 92.

2) Зажигать. Та світи вже свічку, нічого не видко.

3) Въ карточной игрѣ: а) быть козыремъ. Король жировий світить. Голяк масти, черва світить — игра словъ, насмѣшка надъ бѣднякомъ. Ном. № 1526.

6) Открывать козыря. Світи козиря. КС. 1887. VI. 471.

4) — волосом. О замужней женщинѣ: ходить съ непокрытой головой. Левиц. І. 1. 279.

5) — голово́ю. Быть дѣвушкой. Що жінкою, то не дівкою, не світити голівкою. Грин. III. 297.

6) — тілом. Показывать обнаженное тѣло.

Значення в інших словниках

1. світити — мачка, світити: ма́чку світи́ти: въ воровскомъ жаргонѣ: давать оплеухи [ІФ,1890]  Словник з творів Івана Франка
2. світити — (випромінювати світло) світитися, променіти, (слабо) мигтіти, іскритися, (перемінно) мигати.  Словник синонімів Полюги
3. світити — світи́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
4. світити — Висвічувати; (світло) засвічувати; (кому) при-; (крізь що) про-; (- сонце) сяяти, випромінювати <�розливати> світло; (чим) освітлювати; (тілом) ходити з оголеним; (з вікон) світитися; (- зорі) зоріти, блищати; (- обличчя) променіти; (радістю) випромінювати що; (у картах) бути козирем.  Словник синонімів Караванського
5. світити — [св'ітитие] св'ічу, св'ітиеш; нак. св'іти, св'іт'іт'  Орфоепічний словник української мови
6. світити — свічу, світиш, недок. 1》 перех. і без додатка. Запалювати, палити що-небудь для освітлення, викликати світіння чогось; засвічувати. 2》 неперех. Випромінювати або відбивати світло.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. світити — СВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, недок. 1. що і без дод. Запалювати, палити що-небудь для освітлення, викликати світіння чогось; засвічувати. Радіє мати: .. син її росте. Росте; лицяються гетери І перед образом Венери Лампаду світять (Т.  Словник української мови у 20 томах
8. світити — світи́ти 1. світити ◊ ка́рта світить → карта ◊ світи́ти пу́стками бути порожнім (перев. про зал, аудиторію тощо): Але бували вистави, коли заля світила пустками.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
9. світити — Чу, -тиш, недок. Показувати, робити відомим. Там, зупинившись біля обриву, Фільченка і Степанова спокійно розстріляли, а Конькова, на якого не вистачило кулі у «вальтері» (а іншу зброю «світити» не хотілося)...  Словник сучасного українського сленгу
10. світити — не сві́тить кому. У кого-небудь немає надії, підстав сподіватися, розраховувати на що-небудь. — Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (В. Кучер); Зневажливо осміхнувся (Іванчик) до мене, ніби сказав: “Бідолашний!...  Фразеологічний словник української мови
11. світити — БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, — раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ (БЛИСКОТА́ТИ) підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил.  Словник синонімів української мови
12. світити — Світи́ти, свічу́, сві́тиш, -тять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
13. світити — СВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, недок. 1. перех. і без додатка. Запалювати, палити що-небудь для освітлення, викликати світіння чогось; засвічувати. Радіє мати: ..син її росте. Росте; лицяються гетери І перед образом Венери Лампаду світять (Шевч.  Словник української мови в 11 томах