скарбник

Скарбник, -ка

м.

1) = скарбівничий. Мир. ХРВ. 123.

2) Чортъ, живущій у богача, продавшаго свою душу аду, сторожащій и увеличивающій его богатство. Чуб. І. 193.

Значення в інших словниках

1. скарбник — скарбни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. скарбник — Касир, іст. підскарбій; скарбівник, скарбничий.  Словник синонімів Караванського
3. скарбник — [скарбник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў  Орфоепічний словник української мови
4. скарбник — -а, ч. 1》 Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. 2》 іст. Той, хто забезпечував матеріальне і технічне постачання у військових частинах і установах. 3》 іст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. скарбник — СКАРБНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. – Кажу, втік ваш Драган – значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (І.  Словник української мови у 20 томах
6. скарбник — Скарбни́к, -ка́; -ники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. скарбник — СКАРБНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. — Кажу, втік ваш Драган — значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (Мур., Бук.  Словник української мови в 11 томах
8. скарбник — рос. казначей 1. Зберігач грошей і цінностей, касир. 2. Посадова особа, що організовує надходження державних доходів і платежів з бюджету, веде облік цих операцій і контролює їх хід.  Eкономічна енциклопедія