станиця —
стани́ця 1 іменник жіночого роду загін вершників; адміністративна одиниця; населений пункт стани́ця 2 іменник жіночого роду стайня діал.
Орфографічний словник української мови
станиця —
СТАНИ́ЦЯ¹, і, ж. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.
Словник української мови у 20 томах
станиця —
I -і, ж. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. || заст. Військо. 2》 іст.
Великий тлумачний словник сучасної мови
станиця —
СТА́ЙНЯ (спеціальне приміщення, де тримають коней), КОНЮ́ШНЯ, СТАДНИ́ЦЯ заст., СТАНИ́ЦЯ діал., СТА́НЯ діал.; ЛОША́ТНИК (приміщення для лошат). В теплій стайні коні жваво хрумали сіно (С.
Словник синонімів української мови
станиця —
СТАНИ́ЦЯ¹, i, ж. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.
Словник української мови в 11 томах