станиця

СТА́ЙНЯ (спеціальне приміщення, де тримають коней), КОНЮ́ШНЯ, СТАДНИ́ЦЯ заст., СТАНИ́ЦЯ діал., СТА́НЯ діал.; ЛОША́ТНИК (приміщення для лошат). В теплій стайні коні жваво хрумали сіно (С. Чорнобривець); Василь мерщій повів коней у конюшню і сам пішов до приїжджих (Панас Мирний); — А яка була стадниця в старого гетьмана! Які коні там були позаводили! (І. Нечуй-Левицький); Бере коня за поводи, Миленького за рученьку, Веде коня у станицю, А милого у світлицю (пісня).

Значення в інших словниках

1. станиця — стани́ця 1 іменник жіночого роду загін вершників; адміністративна одиниця; населений пункт стани́ця 2 іменник жіночого роду стайня діал.  Орфографічний словник української мови
2. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, і, ж. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови у 20 томах
3. станиця — I -і, ж. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. || заст. Військо. 2》 іст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, i, ж. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови в 11 томах
5. станиця — Станиця, -ці ж. = стайниця. Веде коня у станицю. Чуб. V. 42.  Словник української мови Грінченка