станиця

стани́ця

I -і, ж.

1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.

|| заст. Військо.

2》 іст. У дореволюційній Росії та Східній Україні – адміністративно-територіальна одиниця, на які поділялося Військо Донське, військо Кубанське та ін. козачі регіони на Уралі, в Сибіру та на Далекому Сході.

3》 іст. Велике козаче село з церквою та декількома хуторами довкола нього.

4》 Стара назва сучасних міст та райцентрів на Дону та Кубані (станиця Услаба – м. Услабинськ, станиця Тимошевська – м. Тимошевськ тощо).

II -і, ж., діал.

Стайня.

Значення в інших словниках

1. станиця — стани́ця 1 іменник жіночого роду загін вершників; адміністративна одиниця; населений пункт стани́ця 2 іменник жіночого роду стайня діал.  Орфографічний словник української мови
2. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, і, ж. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови у 20 томах
3. станиця — СТА́ЙНЯ (спеціальне приміщення, де тримають коней), КОНЮ́ШНЯ, СТАДНИ́ЦЯ заст., СТАНИ́ЦЯ діал., СТА́НЯ діал.; ЛОША́ТНИК (приміщення для лошат). В теплій стайні коні жваво хрумали сіно (С.  Словник синонімів української мови
4. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, i, ж. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.  Словник української мови в 11 томах
5. станиця — Станиця, -ці ж. = стайниця. Веде коня у станицю. Чуб. V. 42.  Словник української мови Грінченка