Словник української мови Грінченка

уробляти

Уробляти, -ляю, -єш

сов. в. уробити, -блю, -биш, гл.

1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить.

2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать. Во которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. АД. І. 187. Літом і мале піде, то вробить. Ном. № 551. Як ручки вроблять, так спина й зносить. Грин. II. 310. Піду додому, мо що небудь до вечора вроблю. Рано вставши, багато вробиш. Грин. І. 239. Пішов.... на поле подивиться, що вона вробила. Рудч.

3) Дѣлать, сдѣлать, смастерить. А вробимо топірчики та з самої сталі. Гол. І. 164.

4) Воздѣлывать, воздѣлать, обрабатывать, обработать. Тут які рівненькі ріллі, — не так, як у нас. — Е, бо лучче вроблено. Новомоск. у.

5) — у що. Запачкивать, запачкать, загадить во что. Ото як уробила рукав у сажу.

6) вробити волю. Исполнить желаніе. Мила волю уробила: главку йому поїскала. Гол. I. 84.

Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

  1. уробляти — уробля́ти 1 дієслово недоконаного виду виконувати певну роботу уробля́ти 2 дієслово недоконаного виду укріплювати  Орфографічний словник української мови
  2. уробляти — УРОБЛЯ́ТИ¹ (ВРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УРОБИ́ТИ (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., що і без прям. дод., розм. 1. Виконувати певну роботу. – Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Б.  Словник української мови у 20 томах
  3. уробляти — I (вробляти), -яю, -яєш, недок., уробити (вробити), -облю, -обиш; мн. уроблять; док., перех. і неперех., розм. 1》 Виконувати певну роботу. || тільки док. Зробити що-небудь. 2》 Те саме, що заробляти. II див. вробляти I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. уробляти — ЗАРОБЛЯ́ТИ (мати право або домовленість на плату за виконану роботу), УРОБЛЯ́ТИ (ВРОБЛЯ́ТИ) розм., ЗАПРАЦЬО́ВУВАТИ рідко; ПРИРОБЛЯ́ТИ (ПРИРО́БЛЮВАТИ), ПІДРОБЛЯ́ТИ (ПІДРО́БЛЮВАТИ) (додатково, понад основний заробіток); ОТРИ́МУВАТИ, ОДЕ́РЖУВАТИ...  Словник синонімів української мови
  5. уробляти — УРОБЛЯ́ТИ¹ (ВРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УРОБИ́ТИ (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., перех. і неперех., розм. 1. Виконувати певну роботу. — Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Гр.  Словник української мови в 11 томах