уробляти

уробля́ти

I (вробляти), -яю, -яєш, недок., уробити (вробити), -облю, -обиш; мн. уроблять; док., перех. і неперех., розм.

1》 Виконувати певну роботу.

|| тільки док. Зробити що-небудь.

2》 Те саме, що заробляти.

II див. вробляти I.

Значення в інших словниках

1. уробляти — уробля́ти 1 дієслово недоконаного виду виконувати певну роботу уробля́ти 2 дієслово недоконаного виду укріплювати  Орфографічний словник української мови
2. уробляти — УРОБЛЯ́ТИ¹ (ВРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УРОБИ́ТИ (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., що і без прям. дод., розм. 1. Виконувати певну роботу. – Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Б.  Словник української мови у 20 томах
3. уробляти — ЗАРОБЛЯ́ТИ (мати право або домовленість на плату за виконану роботу), УРОБЛЯ́ТИ (ВРОБЛЯ́ТИ) розм., ЗАПРАЦЬО́ВУВАТИ рідко; ПРИРОБЛЯ́ТИ (ПРИРО́БЛЮВАТИ), ПІДРОБЛЯ́ТИ (ПІДРО́БЛЮВАТИ) (додатково, понад основний заробіток); ОТРИ́МУВАТИ, ОДЕ́РЖУВАТИ...  Словник синонімів української мови
4. уробляти — УРОБЛЯ́ТИ¹ (ВРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УРОБИ́ТИ (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., перех. і неперех., розм. 1. Виконувати певну роботу. — Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Гр.  Словник української мови в 11 томах
5. уробляти — Уробляти, -ляю, -єш сов. в. уробити, -блю, -биш, гл. 1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить. 2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать. Во которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. АД. І. 187. Літом і мале піде, то вробить. Ном. № 551.  Словник української мови Грінченка