уробляти
УРОБЛЯ́ТИ¹ (ВРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УРОБИ́ТИ (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., перех. і неперех., розм.
1. Виконувати певну роботу.
— Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Гр., І, 1963, 264);
// тільки док. Зробити що-небудь.
А тим часом підсушував [Марусяк] собі сухарів з комісника [назва хліба], уробив постоли, бо знав, що у чоботах далеко не зайде (Хотк., II, 1966, 103);
Випорядив [Юра] її [комірчину], вибілив, поклав грубку, невеличку піч, щоб ватру можна розкласти, вробив собі два ослони (Круш., Буденний хліб.., 1960, 176).
2. Те саме, що заробля́ти.
Спочив би на старість. Сини і онуки Вробили б на хліб і до хліба доволі (Мал., II, 1956, 16).
УРОБЛЯ́ТИ² див. вробля́ти¹.
Словник української мови (СУМ-11)