уробляти
УРОБЛЯ́ТИ¹ (ВРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УРОБИ́ТИ (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., що і без прям. дод., розм.
1. Виконувати певну роботу.
– Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Б. Грінченко);
// тільки док. Зробити що-небудь.
А тим часом підсушував [Марусяк] собі сухарів з комісника [назва хліба], уробив постоли, бо знав, що у чоботах далеко не зайде (Г. Хоткевич);
Випорядив [Юра] її [комірчину], вибілив, поклав грубку, невеличку піч, щоб ватру можна розкласти, вробив собі два ослони (А. Крушельницький).
2. Те саме, що заробля́ти 1.
Спочив би на старість. Сини і онуки Вробили б на хліб і до хліба доволі (А. Малишко).
УРОБЛЯ́ТИ² див. вробля́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)