чар
Чар, -ру
м. Волшебное зелье. Як поїхав козаченько яром, — перелита доріженька чаром. Грин. III. 276. Во мн. ч.: чари — также еще и чары, колдовство, волшебство. Чуб. І. 94. Ми його (капшучок) кочергою вигорнули із комори, думаючи, що то які чари. Рудч. Ск. II. 144. Дала вона якесь дання йому, якісь чари чарувала. МВ. ГІ. 142. А в мене чари, чари готові: білеє личенько і чорні брови. Мет. 6. ум. чароньки. Мабуть я у тебе чароньків наївся. Рудч. Чп. 181. Що в мене чароньки — чорнії брівоньки. Чуб. V. 221.
Словник української мови Грінченка