чар
ЧАР, у, ч.
1. заст. Чари (у 1 знач.).
Як поїхав козаченько яром, – перелита доріженька чаром (Сл. Б. Грінченка);
– Суміш вона приготує і зілля підсипле в неї. Тільки тебе не здолає той чар, – того не допустить Зілля, що дам я тобі, чарівне (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
І заворушились по темних нетрях між берегами, між очеретами та болотами сиві, волохаті сни та обмари, захитали тінями й валом повалили на села всі дороги й шляхи переливати чаром (С. Васильченко);
// Магічна сила.
* У порівн. Немов якимось чаром повіяло на тварину од ясних очей [Штефана] – вона полохливо закліпала безвійними очима (С. Васильченко).
2. перен. Те саме, що ча́ри 3.
Довкола пішоходів повно було того могучого чару літньої гірської природи, запаху, зелені, свіжості, тепла, кукання, шелесту (І. Франко);
Мудрість народної поезії, прозорість її слова і таємничий чар мелодії – [..] це стало його [Богдана] смутком і радістю (М. Стельмах);
Всі вони [бійці] разом і кожний зокрема нагадували йому синів не зовнішніми своїми рисами, мабуть, а тим всезагальним чаром, що властивий рано змужнілій юності (Л. Первомайський);
Ти [пісне] словом ніжним колисковим Благословляла нас, дітей. Ми в тебе вчились чару мови Пізнать звучання золоте (Р. Братунь);
Пішов я до нього [М. В. Лисенка]: – Чолом, наш кобзарю! Спасибі тобі, український співаче, за славні пісні, що у них стілько чару, за серце твоє, молоде і гаряче! (О. Маковей);
Гучні оплески вкрили останні слова юного промовця. Аплодували всі, – такий великий чар був його незвичайної казки (П. Колесник);
Увесь чар її рис, вся тонка й далекосяжна отрута посмішки та очей випарувала вмить з її обличчя [..] (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)