ігумен —
1. Звання, яке надають заслуженим ієромонахам та настоятелям монастирів; 2. Особа, що отримала це звання; настоятель; намісник
Словник церковно-обрядової термінології
ігумен —
[ігумеин] -на, м. (на) -нов'і /-н'і, мн. -ние, -н'іў
Орфоепічний словник української мови
ігумен —
ігу́мен іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
ігумен —
Церковний сан настоятеля чоловічого монастиря
Словник застарілих та маловживаних слів
ігумен —
-а, ч. Настоятель православного монастиря; духовний сан монахів.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ігумен —
ігу́мен (від грец. ηγούμενος – той, що веде, йде попереду) у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.
Словник іншомовних слів Мельничука
ігумен —
НАСТОЯ́ТЕЛЬ (управитель чоловічого монастиря); ІГУ́МЕН (у православній церкві); АБА́Т (у католицькій церкві); ПРІО́Р (невеликого католицького монастиря). Після служби духовенство виходило на водосвященіє; настоятель ішов попереду (О.
Словник синонімів української мови
ігумен —
ІГУ́МЕН, а, чол. У православній церкві — управитель чоловічого монастиря. Він вів розмову тоном смиренного, покірливого й тихого послушника, що розмовляє з своїм ігуменом (Нечуй-Левицький, III, 1956, 369); Старій чомусь дуже хотілось глянути на келію...
Словник української мови в 11 томах