верхній
Чи розрізняються значеннєво між собою прикметники верхній і горішній, нижній і долішній?
Як наголошував Борис Антоненко-Давидович, інколи ці слова бувають справді тотожні, приміром, у назвах місцевості, надто коли її визначають за течією річки (Верхні й Горішні Млини), а також у найменуваннях вітрів (верхній і горішній – на Дніпрі та Кубані). Але в окремих зворотах треба вдаватися тільки до якогось одного з двох семантично близьких прикметників: горішня хата – оселя в бік гір, верхні зуби, верхній одяг, Верхній Рогачик, Верхні Сірогози.
Полиця може бути горішня і верхня залежно від контексту: у вагоні чи в шафі – горішня, бо її приладнано вгорі. А якщо кілька полиць покладено долі одна на одну, то та, яка лежить зверху, зветься верхньою.
Так само є певна відмінність між нижній і долішній. Нижній – “той, що міститься нижче від чогось” (“Червоний відблиск від нього (багаття) осяває нижні гіллячки чорних верб” – Михайло Коцюбинський), Нижні Сірогози, Нижня Кринка. А долішній – “той, що при самому долі”. “Долішня частина п’єдесталу робить чималий виступ” (Леся Українка).
Тож не можна ставити ці прикметники навмання, не враховуючи потреби контексту, бо тоді звужуються наші мовні можливості.
«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»