верхній
ВЕ́РХНІЙ, я, є.
1. Який міститься, знаходиться зверху, вище чого-небудь; протилежне нижній.
Свої пакунки поклав на верхню поличку (Коцюб., І, 1955, 428);
Крізь верхні шибки, над білою завісою темнів стовбур сосни (Коз., Сальвія, 1959, 107);
Очі загорілись і стали великі та круглі, тонкі ніздрі нервово тремтіли, і верхня губа засмикалась, а з-під неї — зуби білим рядком (Головко, II, 1957, 165).
2. Який одягається поверх вбрання.
Дмитренко скинув з плечей верхнього балахона (Мирний, II, 1954, 265);
Несміливо, закляклими пальцями зняли верхній одяг (Хижняк, Тамара, 1959, 167);
//Який одягається поверх білизни.
Денис нічого не сказав на таке нахваляння, а тільки мовчки став готуватися до поєдинку. Тугіше стяг на животі ременяку, скинув верхню сорочку (Тют., Вир, 1964, 234).
3. Близький від витоків, початку річки.
Верхня течія Десни.
Словник української мови (СУМ-11)