врозтіч
ВРОЗТІЧ (УРОЗТІЧ)
присл. у різні боки; урізнобіч. Дівчата з криком кидаються врозтіч (І.Кочерга); Видно, [Марина] була дуже страшна тоді, бо всі вівці так урозтіч і кинулися (Панас Мирний).
Словник-довідник з українського літературного слововживання