врозтіч
ВРО́ЗТІЧ (УРО́ЗТІЧ), присл.
У різні боки, врізнобіч.
Сипнули врозтіч галки чи ворони (Л. Костенко);
// у знач. пред.
– Не витерпів я, хопив палицю, вибіг до них, а вони відразу як не закричать ще дужче, та врозтіч (І. Франко);
Боронить, боронить пана з сім'єю челядь, да як звалять одного-другого запорожці з коня, так хто оставсь – урозтіч! (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)