навмання
присл. Не маючи точних даних про щось, упевненості в чомусь; як вийде; будь-куди, будь-де тощо. – Ми не хочемо жити навмання, йти навпомацки (І.Нечуй-Левицький); Вона одна-однісінька йшла густим лісом, ішла без стежки, навмання (Б.Грінченко); Максим навмання розгорнув один із блоківських томів і прочитав (Н.Рибак).
Словник-довідник з українського літературного слововживання