навмання
НАВМАННЯ́, присл.
Як вийде, будь-куди, куди завгодно, не цілеспрямовано; не розбираючи. Як вийде, як доведеться, невпевнено.
Вона одна-однісінька йшла густим лісом, ішла без стежки, навмання (Б. Грінченко);
Вільний час я використовував на продовження самоосвіти .. Я йшов помацки, навання (В. Канівець);
Прудкою ходою пройшла я через сад і подалась вулицею навмання, сама не знаючи, куди я йду (Леся Українка);
Шваркнула черга з автомата, але й тільки – слідом ніхто далі не йшов, боявся. Лише випустив чергу з автомата в кущі очерету – навмання (І. Багряний);
Я біг по безлюдному селу навмання, не розбираючи дороги, і вітер свистів у моїх бакенбардах (В. Нестайко);
// Без жодної мети.
Прудкою ходою пройшла я через сад і подалась вулицею навмання, сама не знаючи, куди я йду (Леся Українка);
Він вийшов на тиху надвечірню вулицю й побрів по ній навмання (Л. Дмитерко);
Було приємно бродити просто так, навмання (О. Гуреїв);
// Без попереднього обдумування, не подумавши.
Старий інженер навмання не покине в гарячий час роботи (С. Скляренко);
// Не знаючи, наздогад.
Підполковник Бережний найбільше не любив, коли хтось говорив навмання, пробував угадати (І. Багмут);
Я йшов навмання полем, орiєнтуючись на ряди тополь над завiяним коритом гостинця (Р. Андріяшик);
Я не знайшла більш економного рішення, тому почала дзвонити навмання по всіх номерах (Любко Дереш);
// У будь-якому місці, у будь-яке місце без вибору.
Максим навмання розгорнув один із блоківських томів і прочитав (Н. Рибак);
Тільки один з них, змилосердившись надстарим, врешті-решт не витрима: підведе навмання до чиєїсь свіжої могили та й скаже, що отут лежить його син (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)