ДИСОНАНС
ДИСОНА́НС
• ДИСОНАНС
(франц. dissonance, від лат. dissono — негармонійно звучу)
1) Немилозвучність, яка виникає внаслідок небажаного збігу звуків у худож. тексті.
2) У віршуванні — один з видів неповної рими, в якій збігаються тільки приголосні звуки, а наголошені голосні не збігаються (дисонують). Таку риму називають також консонантною, тобто заснованою на співзвучності приголосних. Напр.: І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! ...Стоїть сторозтерзаний Київ і двістірозіп'ятий я. (П. Тичина. "І Бєлий, і Блок...")
Трапляється Д. і в народному віршуванні, у "Слові о полку Ігоревім". У поезії 19 ст. консонантної рими майже немає, оскільки повна рима фактично вважалася обов'язковою. У 20 ст. Д. закріпився як прийом: різниця в окремих звуках рими нерідко підкреслює смислову різницю між словами, напр., "Кому — жом у господу, // а цьому гаспиду, // прости господи, // — крила?!" (І. Драч).
К. П. Фролова.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)