1. Українська літературна енциклопедія

ДИСОНАНС

ДИСОНА́НС

• ДИСОНАНС

(франц. dissonance, від лат. dissono — негармонійно звучу)

1) Немилозвучність, яка виникає внаслідок небажаного збігу звуків у худож. тексті.

2) У віршуванні — один з видів неповної рими, в якій збігаються тільки приголосні звуки, а наголошені голосні не збігаються (дисонують). Таку риму називають також консонантною, тобто заснованою на співзвучності приголосних. Напр.: І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! ...Стоїть сторозтерзаний Київ і двістірозіп'ятий я. (П. Тичина. "І Бєлий, і Блок...")

Трапляється Д. і в народному віршуванні, у "Слові о полку Ігоревім". У поезії 19 ст. консонантної рими майже немає, оскільки повна рима фактично вважалася обов'язковою. У 20 ст. Д. закріпився як прийом: різниця в окремих звуках рими нерідко підкреслює смислову різницю між словами, напр., "Кому — жом у господу, // а цьому гаспиду, // прости господи, // — крила?!" (І. Драч).

К. П. Фролова.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дисонанс — (порушення ладу в музичному виконанні) дисгармонія, розлад. Словник синонімів Полюги
  2. дисонанс — дисона́нс іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. дисонанс — -у, ч. 1》 муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; прот. консонанс. 2》 перен. Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дисонанс — Ріжноголосність, незгода Словник чужослів Павло Штепа
  5. дисонанс — (лат. dissonans — різнозвучний, різноголосий) — звучання двох тонів, яке викликає відчуття незлагодженого звучання. До Д. належать велика і мала секунди, їх обернення, збільшені та зменшені інтервали, а також акорди... Словник-довідник музичних термінів
  6. дисонанс — дисона́нс (франц. dissonance, від лат. dissonans – різноголосий, різнозвучний) 1. Немилозвучність, звучання двох і більше звуків, яке викликає почуття неузгодженості; відсутність стійкого співзвуччя – консонансу. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. дисонанс — У музиці — співзвуччя принаймні 2 звуків (д. гармонійний) або послідовність 2 звуків (д. мелодійний), яке справляє враження неузгодженості; протилежне до консонансу. Універсальний словник-енциклопедія
  8. дисонанс — ДИСОНА́НС (у музиці, співах), ДИСГАРМО́НІЯ, РО́ЗЛАД. У хаосі різних дисонансів важко було вловити мелодію (В. Собко); І враз — в ушах страшний почувся розлад, А потім — лиш в одному задзвенів Пронизливий, набридливий акорд (М. Рильський). Словник синонімів української мови
  9. дисонанс — Дисона́нс, -су; -на́нси, -сів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. дисонанс — ДИСОНА́НС, у, ч. 1. муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; протилежне консонанс. Серед загальної гармонії тут і там проривається пискливий дисонанс (Фр. Словник української мови в 11 томах
  11. дисонанс — (лат. — неструнке звучання) Неузгодженість композиційних елементів за масштабністю, спрямованістю форм, кольором, силуетним характеристикам тощо (порівн. консонанс, асонанс). Архітектура і монументальне мистецтво