дисонанс

ДИСОНА́НС, у, ч.

1. муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; протилежне консонанс.

Серед загальної гармонії тут і там проривається пискливий дисонанс (Фр., II, 1950, 79);

З-під її рук вирвався стогін піаніно і по кімнаті, в гнітючій тиші, поплазував глухий дисонанс (Ірчан, II, 1958, 121).

2. перен. Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь.

Те рішення.. внесло дисонанс у загальні настрої (Ле, Міжгір’я, 1953, 347);

Нове почуття гнітючим дисонансом вдиралося в її рівні, легкі, прозорі стосунки з людьми (Гончар, Південь, 1951, 159).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

дисонанс — (порушення ладу в музичному виконанні) дисгармонія, розлад. Словник синонімів Полюги
дисонанс — дисона́нс іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
дисонанс — -у, ч. 1》 муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; прот. консонанс. 2》 перен. Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
дисонанс — Ріжноголосність, незгода Словник чужослів Павло Штепа
дисонанс — (лат. dissonans — різнозвучний, різноголосий) — звучання двох тонів, яке викликає відчуття незлагодженого звучання. До Д. належать велика і мала секунди, їх обернення, збільшені та зменшені інтервали, а також акорди... Словник-довідник музичних термінів
ДИСОНАНС — • ДИСОНАНС (франц. dissonance, від лат. dissono — негармонійно звучу) 1) Немилозвучність, яка виникає внаслідок небажаного збігу звуків у худож. тексті. Українська літературна енциклопедія
дисонанс — дисона́нс (франц. dissonance, від лат. dissonans – різноголосий, різнозвучний) 1. Немилозвучність, звучання двох і більше звуків, яке викликає почуття неузгодженості; відсутність стійкого співзвуччя – консонансу. Словник іншомовних слів Мельничука
дисонанс — У музиці — співзвуччя принаймні 2 звуків (д. гармонійний) або послідовність 2 звуків (д. мелодійний), яке справляє враження неузгодженості; протилежне до консонансу. Універсальний словник-енциклопедія
дисонанс — ДИСОНА́НС (у музиці, співах), ДИСГАРМО́НІЯ, РО́ЗЛАД. У хаосі різних дисонансів важко було вловити мелодію (В. Собко); І враз — в ушах страшний почувся розлад, А потім — лиш в одному задзвенів Пронизливий, набридливий акорд (М. Рильський). Словник синонімів української мови
дисонанс — Дисона́нс, -су; -на́нси, -сів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дисонанс — (лат. — неструнке звучання) Неузгодженість композиційних елементів за масштабністю, спрямованістю форм, кольором, силуетним характеристикам тощо (порівн. консонанс, асонанс). Архітектура і монументальне мистецтво