дисонанс

(лат. — неструнке звучання)

Неузгодженість композиційних елементів за масштабністю, спрямованістю форм, кольором, силуетним характеристикам тощо (порівн. консонанс, асонанс). Разом з тим, існує:

~ ритмічний — свідомий прийом, коли за допомогою контрасту, акцентування, форсування форми та у взаємодії з консонансом досягається виключна виразність загального вирішення. Застосовувався майстрами бароко.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дисонанс — У музиці — співзвуччя принаймні 2 звуків (д. гармонійний) або послідовність 2 звуків (д. мелодійний), яке справляє враження неузгодженості; протилежне до консонансу. Універсальний словник-енциклопедія
  2. дисонанс — ДИСОНА́НС, у, ч. 1. муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; протилежне консонанс. Серед загальної гармонії тут і там проривається пискливий дисонанс (Фр. Словник української мови в 11 томах
  3. дисонанс — (порушення ладу в музичному виконанні) дисгармонія, розлад. Словник синонімів Полюги
  4. ДИСОНАНС — • ДИСОНАНС (франц. dissonance, від лат. dissono — негармонійно звучу) 1) Немилозвучність, яка виникає внаслідок небажаного збігу звуків у худож. тексті. Українська літературна енциклопедія
  5. дисонанс — -у, ч. 1》 муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; прот. консонанс. 2》 перен. Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. дисонанс — Ріжноголосність, незгода Словник чужослів Павло Штепа
  7. дисонанс — Дисона́нс, -су; -на́нси, -сів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. дисонанс — дисона́нс іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  9. дисонанс — (лат. dissonans — різнозвучний, різноголосий) — звучання двох тонів, яке викликає відчуття незлагодженого звучання. До Д. належать велика і мала секунди, їх обернення, збільшені та зменшені інтервали, а також акорди... Словник-довідник музичних термінів
  10. дисонанс — дисона́нс (франц. dissonance, від лат. dissonans – різноголосий, різнозвучний) 1. Немилозвучність, звучання двох і більше звуків, яке викликає почуття неузгодженості; відсутність стійкого співзвуччя – консонансу. Словник іншомовних слів Мельничука
  11. дисонанс — ДИСОНА́НС (у музиці, співах), ДИСГАРМО́НІЯ, РО́ЗЛАД. У хаосі різних дисонансів важко було вловити мелодію (В. Собко); І враз — в ушах страшний почувся розлад, А потім — лиш в одному задзвенів Пронизливий, набридливий акорд (М. Рильський). Словник синонімів української мови