акафіст
ака́фіст
• акафіст
(від грец. 'α — префікс, що означає заперечення, і καθίζω — сідаю)
- жанрова форма християнської гімнографії. Сформувалась на візант, грунті протягом 4 — 7 ст. і поширилась у л-рах Пд.-Сх. Європи зрілого та пізнього середньовіччя, зокрема в східнослов'ян. країнах. А. — багатострофний гімн на честь Ісуса Христа, богородиці, ін. святого. Співали його стоячи (звідси й назва). А. починається зачином — кукулієм, після якого 12 більших строф — ікосів — чергуються з 12 меншими — кондаками. Кожний ікос складається з 6 пар рядків хайретизмів — звертань до об'єкта оспівування, які починаються привітанням "хайре", тобто "радуйся". Римування в А. має регулярний характер. Усім ікосам властива однакова (повторювана) ритмічна структура. Кукулій з'єднується з ікосами спільним рефреном, але відрізняється від них ритмічно. Кондаки мають ін. рефрен ("аллілуя!"). Найдавнішим А., що став за еталон жанру, вважається "Акафіст божій матері", датований 6 — 7 ст. Це гімн богородиці з приводу звільнення Константинополя від облоги персів і аварів 626. Авторство його приписується Романові Солодкоспівцю (п. бл. 560), патріархові Сергію (п. 638) або Георгію Пісіду (кін. 6 — 7 ст.). До найпопулярн. у східнослов'ян. гімнографії належать А. Ісусові Найсолодшому, Успінню Богородиці, Миколі Чудотворцю і київський А. святій Варварі, авторство якого приписують укр. церк. діячеві Іоасафові Кроковському. Збірки А. наз. акафістниками. Склад різних акафістників не однаковий. Перше східнослов'ян. друковане видання А. здійснив 1525 Франциск Скорина; укр. видання А. — 1625, 1629, 1636, 1654, 1697, 1716 і, зокрема, "Треакафістний молитвослов" Лаврентія Кршоновича (Чернігів, 1697).
■ Літ.: Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. М., 1977.
В. І. Крекотень.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)