алфавіт
алфаві́т
• алфавіт
[грец. 'αλφάβητος, від назв перших букв грец. А. — альфа та бета (віта)]
, абетка, азбука — сукупність усіх графічних знаків — літер чи складових знаків якої-небудь системи письма, розміщених у традиційно усталеному для кожної мови порядку. А. виникли наприкінці 2-го тис. до н. е. в найдавніших звукових системах письма — угарітській і фінікійській. Від фінікійського письма походять сучас. буквені і деякі складові А. Через грец.ке письмо від фінікійського веде початок етруське письмо, латинський алфавіт, слов'ян. кирилиця й глаголиця та ін. Більшість сучасних алфавітних систем письма грунтується на лат. А. (А. багатьох мов Європи, ряду мов Америки, Азії, Африки). На слов'яно-кириличній графічній основі грунтуються російський алфавіт, український алфавіт, білоруський, сучасні системи письма більшості народів СРСР (крім литовського, латиського, естонського А., що базуються на лат. основі, і вірм., груз. та євр. систем письма), а також болг., серб., македон. і монгольський А. На араб.ькому письмі базуються А. араб.мовних народів, а також персів, афганців та інших; від складового інд. письма брахмі походить більшість сучас. А. народів Індії. Іноді в одній і тій же мові можуть існувати різні А. (напр., кириличний і глаголичний А. в старослов'ян. писемності, для сербохорват. мови є два А. — серби користуються А. на основі кириличного, хорвати — латинського). Див. також "Азбучна війна", Гражданський шрифт, Письмо.
■ Літ.: Истрин В. А. Возникновение и развитие письма. М., 1965; Різник М. Г. Письмо і шрифт. К., 1978; Дирингер Д. Алфавит. М., 1963; Павленко Н. А. История письма. Минск, 1987.
М. А. Жовтобрюх.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)