алфавіт
АЛФА́ВІ́Т, у, ч.
1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; азбука, абетка.
Похідні марші в ті часи робились досить повільно, і траплялось, випадали вільні години на привалах, інколи цілі дні відпочинку, їх використовував штабс-капітан, щоб показати ординарцеві перші літери алфавіту (Б. Левін);
Старослов'янська писемність знає два алфавіти – кирилицю і глаголицю (з наук. літ.);
Для позначення фізичних величин, як правило, використовують букви латинського алфавіту (з наук. літ.).
2. інформ., мат. Лінійно упорядкована сукупність символів, що використовується у певній формальній системі (математична теорія, мова програмування і т. ін.).
Алфавітом мови програмування є скінченна непорожня цілком упорядкована множина, елементи якої називаються символами (буквами) (з навч. літ.).
(1) За алфа́ві́том – за алфавітним порядком літер, прийнятим у мові.
Узяти список з усіма запоріжцями – і всіх згадати за алфавітом (Остап Вишня).
△ (2) Кири́лівський алфа́ві́т – те саме, що кири́лиця.
У східних слов'ян кирилівський, або “уставний”, алфавіт панує до кінця XIV ст. (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)