арго
арго́
• арго
(франц. argot)
- усна умовна мова певних соціальних або професійних груп, створювана з метою більшого чи меншого відособлення від решти мовного колективу (напр., А. мисливців, музикантів, спортсменів та ін.). На відміну від жаргону, А. пов'язують з певною професійною діяльністю (іноді А. і жаргон ототожнюють). А. виникли в далекому минулому, коли існували замкнеш корпорації ремісників, які за допомогою таємної мови намагалися зберегти виробничі секрети (напр., на Україні — А. кушнірів). Використовували А. й мандрівні торгівці та ін. На Україні серед кобзарів та лірників було пошир. своєрідне А. — т. з. лебійська мова. А. наз. також таємну мову декласованих і кримінальних елементів (бродяг, жебраків, злодіїв та ін.). А. не становить окремої системи і від загальнорозмовної мови вірізняється переважно лексикою, рідше — окремими особливостями в граматиці й вимові. Характерні для А. слова, звороти, граматичні конструкції тощо (т. з. арготизми) використовуються в худож. л-рі для створення колориту певного соціального середовища і для мовної характеристики персонажів (в укр. л-рі — І. Франко, А. Тесленко, С. Васильченко, Г. Хоткевич, І. Микитенко та ін.).
■ Літ.: Жирмунский В. М. Национальный язык и социальные диалекты. Л., 1936.
М. М. Пещак.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)