археографія
археогра́фія
• археографія
(від грец. αρχαιος — стародавній та γράφω — пишу)
- спец. істор. дисципліна, яка вивчає видання писемних пам'яток, розробляє принципи і методику публікації документів. А. є однією з допоміжних галузей літературознавства поряд з історіографією, джерелознавством, текстологією, архівознавством та ін. Осн. завданнями А. є розшифрування і точне відтворення текстів документів, їхнє датування, встановлення авторства, підготовка до видання. Перші спроби публікації істор. джерел на Україні пов'язані з політ. та ідеологічною боротьбою, яка велась у кін. 16 — на поч. 17 ст. у зв'язку з Брестською унією. У 18 ст. з'явилися публікації документів з наук. метою. В 19 ст. в Росії й на Україні було створено ряд установ, які спеціально займалися виданням джерел, напр., Археографічна комісія в Петербурзі (1834), Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (1843, співробітником її як художник, збирач фольклорних та етногр. матеріалів 1845 — 47 був Т. Шевченко), Істор. т-во Нестора-літописця у Києві (1873), Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1873), Харківське істор.-філологічне т-во (1877), журн. "Киевская старина" та ін. Єдиних принципів публікації матеріалів не було. Більшість видань мали бурж.-дворянське спрямування, тому вони потребують критичного підходу. Археогр. роботою займалися М. Костомаров, П. Куліш, О. Бодянський, О. Левицький, О. Лазаревський, Б. Грінченко, В. Доманицький та ін.
У рад. період після реорганізації і централізації архівної справи відкрилися широкі можливості для публікації документів, почався новий етап у розвитку А. Багато матеріалів з історії дожовтн. і рад. л-ри та сусп. думки опубліковано в "Київському археографічному збірнику" (1927), "Українському археографічному збірнику" (т. 1 — 3, 1926 — 30), в неперіодичному зб. АН СРСР "Литературное наследство" (т. 1 — 92, 1931 — 85), у виданнях Ін-ту рос. л-ри АН СРСР (Пушкінський дім), Держ. публічної б-ки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Ін-ту світової л-ри ім. О. М. Горького АН СРСР, у виданнях ЦДАЛМ СРСР "Встречи с прошлым" (в. 1 — 5, 1972 — 84) та ін. Завдяки великій роботі, здійсненій укр. вченими-текстологами, стало можливим наук. видання класиків укр. дожовтн. і рад. л-ри. З 1956 Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР видає "Літературну спадщину". Цінні матеріали опубліковано в журн. "Радянське літературознавство", "Архіви України". Ряд збірників документів присвячено окремим письменникам (напр., "Т. Г. Шевченко. Документи та матері али до біографії". К., 1975; "Іван Франко. Документи і матеріали". К., 1966). Численні публікації здійснили ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР (зокрема, серію "Пам'ятки української мови"), Ін-т філософії АН УРСР, наук. бібліотеки, музеї республіки. В СРСР діють єдині "Правила видання історичних документів" (1955), "Правила видання документів радянського періоду" (1960).
■ Літ.: Валк С. Н. Советская археография. М. — Л., 1948; Пещак М. М., Русанівський В. М. Правила видання пам'яток української мови XIV — XVIII ст. К., 1961; Крип'якевич І. П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 p.). K., 1962; Яковлев С. О. Українська радянська археографія. К., 1965.
Ф. П. Шевченко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)