глоса

гло́са

• глоса

(грец. γλωσσα — мова, говір; застаріле чи рідковживане слово)

- рідковживане, незрозуміле слово чи вислів переважно з класичних творів грец. та рим. письменників, з старод. пам'яток писемності; пояснення, переклад цього слова. За розміщенням у книзі Г. бувають маргінальні (на полях книги поряд з осн. текстом), контекстуальні, або внутрішньорядкові (після пояснюваного слова), і міжрядкові (над або під пояснюваним словом). За характером пояснення розрізняють Г. інтервербальні (лексичний еквівалент, переклад незрозумілого слова), енциклопедичні (подають докладні відомості), етимологічні (розкривають значення слова вказівкою на його походження) і текстологічні, або порівняльно-зіставні (відповідники до пояснюваних слів, узяті з ін. списків цього твору чи з перекладів його ін. мовами). Г. міг створювати сам автор, перекладач або хтось інший. Вперше Г. з'явились у старод. греків у зв'язку з вивченням поем Гомера. Пізніше Г. широко використовували при коментуванні окремих місць Біблії, юрид. текстів. Вони застосовувалися в старослов'ян. і давньорус. рукописах. У пам'ятках укр. писемності Г. трапляються з 15 ст. Багато їх є в пам'ятках 16 — 17 ст. (напр., у Пересопницькому євангелії Г. бл. 220, у Крехівському апостолі — 115). Чимало Г. є у творах письменників 17 — 18 ст. (в Іоаникія Галятовського, Климентія Зіновієвого сина, Михайла Андрелли, Г. Сковороди та ін.). Пояснення незрозумілих і маловживаних слів подаються й тепер у вигляді підтекстових виносок тощо. Г. та їх зібрання — глосарії були попередниками тлумачних, істор. і перекладних словників. Див. також Азбуковники.

В. В. Німчук, Л. С. Паламарчук.

∗∗∗

• глоса

(icn. glosa, від грец. γλωσσα — мова, говір, діалектизм)

- в ісп. поезії середньовіччя та доби Відродження вірш, що починається епіграфом-мотто, в якому визначається тема твору, а потім ця тема розкривається в стількох десятирядкових строфах (децимах), скільки рядків має мотто. Кожен рядок мотто повторюється у відповідній децимі, завершуючи її. Найчастіше вживаний розмір — чотиристопний хорей, а рядки в децимах римуються за схемою аббааввггв. В укр. поезії вдала спроба створення Г. належить М. Ткачу.

В. М. Лесин.

Значення в інших словниках

1. глоса — Гло́са: — тлумачення незрозумілих місць у творі, особливо у творах стародавніх авторів [47]  Словник з творів Івана Франка
2. глоса — гло́са іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. глоса — (від гр. glossa — мова, говір) у риториці Арістотеля і пізніше це слова та вирази, що перебувають поза звичайним уживанням, якісь особливі (архаїзми, поетизми тощо).  Словник стилістичних термінів
4. глоса — -и, ж., лінгв. 1》 Незрозуміле слово або вираз. 2》 Коментар, пояснення до незрозумілих слів і виразів, що даються на полях або в самому тексті стародавніх і середньовічних рукописів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. глоса — Старослово  Словник чужослів Павло Штепа
6. глоса — ГЛО́СА¹, и, ж. 1. лінгв. Коментар, пояснення до незрозумілих слів і виразів, що подають на полях або в самому тексті стародавніх і середньовічних рукописів.  Словник української мови у 20 томах
7. глоса — гло́са (лат. glossa – слово, що потребує тлумачення, від грец. γλώσσα – мова, говір) 1. Невживане або незрозуміле слово чи вираз, що трапляються в тексті, й пояснення до них. 2. Троп, у якому замість загальновживаного слова використано менш вживане.  Словник іншомовних слів Мельничука
8. глоса — I науковий коментар постанови або вироку суду. II рукописна вставка на полях або між рядками тексту, яка містить пояснення або коментарі до важких для розуміння виразів.  Універсальний словник-енциклопедія
9. глоса — Гло́са, -си, -сі (гр.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. глоса — ГЛО́СА, и, ж., лінгв. Коментар, пояснення до незрозумілих слів і виразів, що даються на полях або в самому тексті стародавніх і середньовічних рукописів.  Словник української мови в 11 томах